ВГО Комітет по боротьбі з корупцією

От взяти, наприклад, корупцію. Цим лихом на протязі десяти років опікувалася армія правоохоронців, політиків, громадських організацій (наша, наприклад).

Відповідно до Закону України «Про боротьбу з корупцією» 1995 року, боротьбу з корупцією здійснюють підрозділи МВС, СБУ, податкової міліції, прокуратури, збройних сил та інші згідно з чинним законодавством.

На утримання цих людей виділялися гроші, давалися полковничі й генеральські звання, захищалися дисертації. Крім того, оскільки в державі відчувався недобір координації між цими суб’єктами, на протязі 1995-2009 року діяли: Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, Міжвідомча комісія Ради національної безпеки і оборони України з комплексного вирішення проблем у сфері боротьби з корупцією, Міжвідомча робоча група з питань протидії корупції (за спільним головуванням Генерального прокурора і Голови СБУ).

Одних тільки громадських організацій на полях битви з корупцією налічується біля двохсот, й рідко який політик не плювався у бік корупції, що зашморгом висить на шиї суспільства, не даючи країні розвиватися економічно.

Що політики – у них слово і діло нерозлучні. Тобто, слово і є діло.

А практикам важко. Їх багато, вони їсти хочуть, тому гроші й організаційні зусилля розпорошуються. Велика кількість учасників битви, воєначальників та штабів не дає можливості згуртуватися, сконцентрувати сили і виступити єдиним фронтом.

От й маємо один із самих високих у світі показників поширення корупції. Наші партнери – Трансперенсі Інтернешнл (англ. Transparency International) виставляє Україні найгірші оцінки серед країн колишнього СРСР. Найтривожнішим результатом є те, що громадяни вважають абсолютно неефективними зусилля влади у боротьбі з корупцією, а найбільш корумпованими саме ті органи, що повинні боротися з корупцією.

Що буде далі? Відповідно до нового Закону „Про засади запобігання та протидії корупції”, який вступає в дію з нового року, коло цих суб’єктів зростає ще більше і охоплює усіх – від Президента до будь-якого керівника. Хто не вірить – дивіться мою статтю по цьому Закону „Усунути дефіцит законодавства. Подолати бар’єр 1 січня 2010 року”. А на носі передвиборча кампанія й кандидати у Президенти знов осідлають „антикорупційного коника”. Новому Президенту прийдеться працювати в умовах нового, не адаптованого до українських реалій, законодавства.

Люди повірять новому Президенту й новим законам лише тоді, коли побачать за гратами не секретаря сільради чи начальника районо, а високопоставлених чиновників, „любих друзів”, генералів – тих хто за безплатно відкушував шматки землі, надр, промисловості, держбюджету.

Для цього терміново потрібно створювати Національне Бюро Розслідувань (НБР) яке у народу має чітко викликати асоціації з „Не бере”.

Тільки концентрація ресурсів в одному потужному органі, надання йому на рівні Закону відповідних повноважень і прав дозволить отримати результат. Але при умові „Не бере”.

Обов’язково необхідно покласти на цей орган функцію координації й прописати це у Законі. Тоді відпаде необхідність створювати якісь координаційні групи й комісії на пташиних правах – вони можуть приймати лише рекомендаційні рішення. Про це неодноразово висловлювався Олександр Медведько. Ну, не може комісія чи робоча група вказувати, як має працювати державний орган по боротьбі з корупцією за відсутністю на те прописаних у Законі підстав. А рекомендації носять лише рекомендаційний характер.

Відпаде необхідність запрошувати на президентський килимок керівників МВС, прокуратури, СБУ й запитувати: де результати? Чому нас заїдає ця корупція? Усюди ж розставлені „свої”, а клята корупція заїдає?

Як досягти цього „не бере”? Якби якомусь інституту замовити анонімне соціологічне опитування серед корупціонерів-правоохоронців на тему: куди витрачаються хабарі? Причому, опитувати треба не начальство, а тих, хто реально працює: оперів, слідчих, середню ланку начальників. Результати по статтях витрат, думаю, були б такі: 1) на підтримку себе й своєї сім’ї (житло, авто, навчання дітей), 2) забезпечення умов роботи – оргтехніка, бензин, папір. Тобто, рівень зарплат та забезпечення правоохоронців провокує хабарі й побори.

У Верховній Раді в цьому році зареєстровано проект Закону „Про Національне бюро антикорупційних розслідувань України” (№5031) – спільна ініціатива депутатів від різних партій з поважними іменами: М.Джига, І.Калетнік, О.Рябека, Ю.Кармазін, Г.Омельченко, О.Зарубінський. Автори добре попрацювали і над структурою, і над повноваженнями нового органу. Уперше у проекті Закону призначення на посади усіх – від начальника Бюро до опера відбувається за відкритим конкурсом (а не внаслідок якихось домовленостей), що дає якусь надію на те, що якісь вискочки з липовими дипломами або чиїсь куми нас не навчатимуть чесності. Усі можливі засоби для забезпечення „не бере” витримані – достойна зарплата працівників, їх захист і контроль за роботою.

Залишається ще подбати, щоб усе корисне, що є у законопроекті, не щезло внаслідок домовленостей й пошуків компромісу, й щоб знайшлися для Нацбюро і гроші і достойні працівники, яким не прийдеться принижуватись перед бізнесменами хоча б за бензин.

14 жовтня 2009 р.