Регіональні Новини
КОНЦЕПЦІЯ КОМІТЕТУ
Вступ
Корупція негативно впливає на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини.
Рішуче підвищення ролі громадських організацій, об’єднання загальнонаціональ-ного потенціалу громадського та державного впливу за умов високої централізації корупції дозволяє значно збільшити ефективність упередження та боротьби з цим суспільним злом.
Соціально-економічні втрати від цієї форми корупції доповнюються дисбалансом внутрішніх національних відносин та дезорганізацією влади, підривом основ правової самосвідомості громадян та їх віри у потенціал власної держави.
Корупція та організована злочинність гальмують процес внутрішніх і зарубіжних інвестицій, ускладнюють переміщення капіталу.
Корупційні зловживання при здійсненні приватизації вже призвели до несправедливого, нечесного і утаємниченого перерозподілу національного багатства та вилилися в наростаючу недовіру мас до цієї складової ринкових трансформацій.
Безпорадність пересічного громадянина, підприємця або громадського діяча перед корупцією веде до руйнації демократії і чесного бізнесу, що може підірвати стабільність новостворюваних суспільних відносин.
Ми переконані, що забезпечити ефективну організацію діяльності щодо запобігання та протидії корупції можливо за наявності комплексної, науково обґрунтованої концепції.
Корупція та організована злочинність гальмують процес внутрішніх і зарубіжних інвестицій, ускладнюють переміщення капіталу.
Корупційні зловживання при здійсненні приватизації вже призвели до несправедливого, нечесного і утаємниченого перерозподілу національного багатства та вилилися в наростаючу недовіру мас до цієї складової ринкових трансформацій.
Безпорадність пересічного громадянина, підприємця або громадського діяча перед корупцією веде до руйнації демократії і чесного бізнесу, що може підірвати стабільність новостворюваних суспільних відносин.
Ми переконані, що забезпечити ефективну організацію діяльності щодо запобігання та протидії корупції можливо за наявності комплексної, науково обґрунтованої концепції.
I. Загальні положення.
Аналіз міжнародних документів, спрямованих на протидію корупції, засвідчує наявність різних підходів щодо розуміння корупції. Корупція – це пряме або опосередковане вимагання або отримання посадовою особою будь-якої незаконної винагороди для себе або іншої особи чи прийняття пропозиції або обіцянки відносно такого відшкодування за виконання або невиконання визначених функцій, а також обіцянка, пропозиція або дача особою будь-якої незаконної винагороди будь-якій особі, яка стверджує, що може впливати на рішення державного політика, посадової особи, державного службовця або службовця, а
також пряме або опосередковане вимагання або прийняття особою, яка
стверджує, що може впливати на рішення державного діяча, посадової особи,
державного службовця або службовця, будь-якої незаконної винагороди,
прийняття пропозиції або обіцянки відносно такого відшкодування, а також
співучасть у скоєнні вказаних у цій частині діянь.
Суспільна небезпечність Корупції полягає у тому, що вона:
значно обмежує конституційні права і свободи людини і громадянина, особливо пересічних громадян, які найбільше потерпають від корупції і не в змозі уникнути корупційного тягаря, втрачають при цьому віру в демократичні засади суспільства і держави;
підриває авторитет держави, завдає шкоди утвердженню демократичних основ управління суспільством, побудові та функціонуванню державного апарату;
порушує принципи верховенства права;
призводить до гальмування та викривлення соціально-економічних реформ, перешкоджає розвитку ринкових відносин, передусім середнього та малого підприємництва, а також надходженню іноземних інвестицій;
грубо порушує встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, місцевого самоврядування, управлінських структур приватного сектора;
сприяє криміналізації та тінізації економічних відносин, легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом;
є підґрунтям організованій злочинності;
порушує принципи соціальної справедливості і невідворотності покарання;
знищує духовні, моральні та суспільні цінності;
ускладнює відносини з іншими державами і всією міжнародною спільнотою, унеможливлює отримання іноземної допомоги.
У правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов’язаних із вчиненням цих діянь.
Види корупційних діянь:
зловживання владою або посадовим становищем, перевищення влади або посадових повноважень та інші посадові злочини, що вчиняються для задоволення корисливих чи інших особистих інтересів або інтересів інших осіб;
розкрадання державного, колективного або приватного майна з використанням посадового становища;
незаконне одержання матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг;
одержання кредитів, позичок, допомоги, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством, або на які особа не має права;
хабарництво;
здійснення безпосередньо та через посередників або підставних осіб підприємницької діяльності з використанням влади чи посадових повноважень, а також пов’язаних з ними можливостей;
сприяння з використанням посадового становища фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг;
неправомірне втручання з використанням посадового становища у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень чи домагання прийняття неправомірного рішення;
використання інформації, одержаної під час виконання посадових обов’язків, у корисливих чи інших особистих інтересах, необґрунтована відмова у наданні відповідної інформації, або несвоєчасне її надання, або надання недостовірної чи неповної службової інформації;
надання необґрунтованих переваг фізичним або юридичним особам шляхом підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи управлінських рішень;
протегування з корисливих або інших особистих інтересів у призначенні на посаду особи, яка за діловими і професійними якостями не має переваг перед іншими кандидатами.
Корупційні діяння можуть бути вчинені також і в інших формах.
Стратегічним завданням Комітету у галузі боротьби з корупцією є створення дієвої системи запобігання і протидії корупції, виявлення та подолання її соціальних передумов і наслідків, викриття корупційних діянь, обов’язкової відповідальності винних у їх вчиненні.
Суб’єкти боротьби з корупцією поділяються на такі основні групи:
суб’єкти безпосередньої правоохоронної діяльності, в тому числі спеціально утворені для запобігання корупційним діянням, їх викриття і розслідування (ст.2 Закону України «Про боротьбу з корупцією»)
суб’єкти, які в межах виконання інших своїх функцій забезпечують правоохоронні органи інформацією, що містить відомості про корупційні діяння;
суб’єкти, діяльність яких спеціально або внаслідок виконання інших функцій спрямована на здійснення упереджувального та обмежувального впливу на соціальні передумови корупції, запобігання причинам та умовам, що безпосередньо сприяють корупційним діянням;
суб’єкти, які здійснюють координацію боротьби з корупцією.
Відповідно до загальних положень і мети діяльність щодо боротьби з корупцією повинна здійснюватися на таких основних принципах:
демократизації управління суспільством, побудови та організації державної влади і місцевого самоврядування, що забезпечує оптимальну відкритість для населення діяльності посадових осіб;
верховенства права;
пріоритету та захисту прав людини;
зміцнення доброчесності у відносинах державного апарату і службовців усіх категорій з населенням;
системності;
взаємодії владних структур з інститутами суспільства і населенням;
удосконалення порядку та нормативного регулювання організації праці посадових осіб;
практичної спрямованості та радикальності заходів;
наукової обґрунтованості;
входження до міжнародної системи боротьби з корупцією та розвитку всебічного співробітництва з іноземними державами.
Діяльність щодо боротьби з корупцією має здійснюватись у таких напрямах:
запобігання соціальним передумовам корупції та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню корупційних діянь;
удосконалення законодавства про відповідальність за корупційні правопорушення;
контроль та нагляд за виконанням законодавства у сфері боротьби з корупцією;
активізація діяльності державних органів щодо виявлення, розслідування, розгляду фактів корупційних діянь, притягнення винних у їх вчиненні до відповідальності.
На сучасному етані національного розвитку корупція становить серйозну загрозу національній безпеці України та суспільній стабільності, створює масове порушення прав людини на працю та гідну винагороду за її наслідками, ліквідує рівність громадян перед законом у процесі здійснення приватизації, підриває демократичні інститути і свободу преси, скасовує принцип верховенства закону, гальмує соціальне орієнтовані ринкові трансформації.
Завдяки поширенню корупції значна частина національної економіки опинилася під контролем фінансових, промислових, енергетичних та політичних кланів і пов’язана злочинними зв’язками.
Корупція у вищих органах державної влади значною мірою позбавляє державу, суспільство і громадян України можливості тривкого і стабільного розвитку та добробуту.
У поєднанні з діяльністю регіональних і місцевих корупціонерів вона позбавляє населення можливості займатися чесним підприємництвом, організацією дрібного і середнього бізнесу на засадах чесної конкуренції, законності і прозорості, що призводить до наростання безробіття та бідності.
Найнебезпечніший прояв корупції полягає в прагненні конкуруючих між собою угруповань організованої злочинності і кланів підірвати демократичний характер виборчого процесу. Злочинні угруповання фінансують виборні кампанії, прагнучи повністю підпорядкувати собі законодавчі органи влади на рівні центру і регіонів.
Законодавча система, яка базується на принципі депутатської недоторканості, стимулює представників злочинних угруповань та економічних кланів до подальшого розширення свого представництва в парламенті України. За відсутності жорсткого державного і громадського контролю над фінансуванням виборних кампаній та відповідною звітністю це може стати реальністю.
Наслідком корупції в Україні вже стало падіння довіри народу до влади, а одночасно — посилення настроїв на користь прихильників відродження авторитаризму і тоталітаризму.
Особливістю українського варіанту корупції є прагнення лідерів відкритого і тіньового бізнесу зайняти депутатські крісла з метою незаконного лобіювання своїх егоїстичних інтересів та прийняття відповідних законів. Цим значною мірою зумовлена низька ефективність Закону України «Про боротьбу з корупцією», прийнятого 5 жовтня 1995 року.
Корумповані законодавці прагнуть до керівних посад в парламентських комітетах і комісіях, насамперед, в тих, що займаються проблемами ринкового регулювання, формування і розподілу бюджетних засобів, державних замовлень, розробкою правових актів і законів. Окремі члени парламенту використовують свої функціональні повноваження в комітетах і комісіях для створення законопроектів, розрахованих на зміцнення позицій тіньового бізнесу. Водночас вони гальмують прийняття дієвого антикорупційного законодавства, у тому числі у сфері оподаткування, банківської системи, страхування, цінних паперів, приватизації, боротьби з відмиванням грошей.
Негативний вплив парламентської корупції є особливо руйнівним, оскільки означена вище діяльність здійснюється від імені народу та задля захисту його інтересів.
Розрахунок робиться на те, щоб законодавство, вигідне корумпованим кланам і представникам тіньової економіки, набуло сталості. Провідні представники політичної думки в Україні та за її межами вже попереджають, що наслідком таких дій може стати новітня модель тоталітаризму, за якої функції державної влади візьмуть на себе кланові монополії.
Серед чисельних негативних наслідків цього явища в Україні слід виокремити розкол демократичних сил, рухів і партій, у якому зацікавлені злочинні формування, тіньовий бізнес і кланові структури. Вони прагнуть підпорядкувати собі функції держави, використовуючи, зокрема, неспроможність держави на перехідному етапі розвитку надати громадянам нормальне соціальне забезпечення.
Однією з критичних ознак системної корупції стали добре організовані і цілеспрямовані зусилля на позбавлення України вільної преси.
Організована злочинність проникла у регіональні і місцеві владні структури, підриваючи таку основу громадянського суспільства, як становлення незалежних від держави об’єднань громадськості.
Засоби масової інформації у центрі і на місцях значною мірою підпорядковані фінансовим і промисловим кланам, які в масовому порядку скуповують газети, радіо — і телевізійні канали. Як наслідок порушено принцип рівного доступу до засобів масової інформації.
Не менш руйнівними та водночас особливо помітними є економічні проблеми і наслідки корупції.
Українська держава та її громадяни найбільше потерпають від економічної шкоди, якої завдає їм корупція. Підприємці і бізнесмени, які працюють у великому бізнесі, вимушені витрачати мільйони доларів на підкуп посадових осіб. На рівні повсякденної корупції бажаючи відкрити свій бізнес підприємці страждають від «державного» рекету при самій спробі зареєструвати і проявити ділову активність.
Всі ці витрати лягають непомірним тягарем на плечі пересічних українських громадян, зокрема, тому, що так звані корупційні витрати ведуть до підвищення цін на товари і послуги.
Економічним наслідком корупції виступає подальша тінізація економіки, супроводжується зниженням податкових надходжень, а за тим і зниженням державних витрат на соціальні, екологічні, культурні програми.
Ефективність боротьби з корупцією у світі загалом, а в перехідних суспільствах особливо, не можна вважати взірцевою. Разом з тим, людство напрацювало чисельні і досить ефективні форми попередження і придушення цього суспільного зла, ключовим елементом серед яких є поступове скорочення владних повноважень власників тіньових капіталів та їх остаточне відмежування від влади. Влада і бізнес мусять бути розділені.
також пряме або опосередковане вимагання або прийняття особою, яка
стверджує, що може впливати на рішення державного діяча, посадової особи,
державного службовця або службовця, будь-якої незаконної винагороди,
прийняття пропозиції або обіцянки відносно такого відшкодування, а також
співучасть у скоєнні вказаних у цій частині діянь.
Суспільна небезпечність Корупції полягає у тому, що вона:
значно обмежує конституційні права і свободи людини і громадянина, особливо пересічних громадян, які найбільше потерпають від корупції і не в змозі уникнути корупційного тягаря, втрачають при цьому віру в демократичні засади суспільства і держави;
підриває авторитет держави, завдає шкоди утвердженню демократичних основ управління суспільством, побудові та функціонуванню державного апарату;
порушує принципи верховенства права;
призводить до гальмування та викривлення соціально-економічних реформ, перешкоджає розвитку ринкових відносин, передусім середнього та малого підприємництва, а також надходженню іноземних інвестицій;
грубо порушує встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, місцевого самоврядування, управлінських структур приватного сектора;
сприяє криміналізації та тінізації економічних відносин, легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом;
є підґрунтям організованій злочинності;
порушує принципи соціальної справедливості і невідворотності покарання;
знищує духовні, моральні та суспільні цінності;
ускладнює відносини з іншими державами і всією міжнародною спільнотою, унеможливлює отримання іноземної допомоги.
У правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов’язаних із вчиненням цих діянь.
Види корупційних діянь:
зловживання владою або посадовим становищем, перевищення влади або посадових повноважень та інші посадові злочини, що вчиняються для задоволення корисливих чи інших особистих інтересів або інтересів інших осіб;
розкрадання державного, колективного або приватного майна з використанням посадового становища;
незаконне одержання матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг;
одержання кредитів, позичок, допомоги, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством, або на які особа не має права;
хабарництво;
здійснення безпосередньо та через посередників або підставних осіб підприємницької діяльності з використанням влади чи посадових повноважень, а також пов’язаних з ними можливостей;
сприяння з використанням посадового становища фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг;
неправомірне втручання з використанням посадового становища у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень чи домагання прийняття неправомірного рішення;
використання інформації, одержаної під час виконання посадових обов’язків, у корисливих чи інших особистих інтересах, необґрунтована відмова у наданні відповідної інформації, або несвоєчасне її надання, або надання недостовірної чи неповної службової інформації;
надання необґрунтованих переваг фізичним або юридичним особам шляхом підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи управлінських рішень;
протегування з корисливих або інших особистих інтересів у призначенні на посаду особи, яка за діловими і професійними якостями не має переваг перед іншими кандидатами.
Корупційні діяння можуть бути вчинені також і в інших формах.
Стратегічним завданням Комітету у галузі боротьби з корупцією є створення дієвої системи запобігання і протидії корупції, виявлення та подолання її соціальних передумов і наслідків, викриття корупційних діянь, обов’язкової відповідальності винних у їх вчиненні.
Суб’єкти боротьби з корупцією поділяються на такі основні групи:
суб’єкти безпосередньої правоохоронної діяльності, в тому числі спеціально утворені для запобігання корупційним діянням, їх викриття і розслідування (ст.2 Закону України «Про боротьбу з корупцією»)
суб’єкти, які в межах виконання інших своїх функцій забезпечують правоохоронні органи інформацією, що містить відомості про корупційні діяння;
суб’єкти, діяльність яких спеціально або внаслідок виконання інших функцій спрямована на здійснення упереджувального та обмежувального впливу на соціальні передумови корупції, запобігання причинам та умовам, що безпосередньо сприяють корупційним діянням;
суб’єкти, які здійснюють координацію боротьби з корупцією.
Відповідно до загальних положень і мети діяльність щодо боротьби з корупцією повинна здійснюватися на таких основних принципах:
демократизації управління суспільством, побудови та організації державної влади і місцевого самоврядування, що забезпечує оптимальну відкритість для населення діяльності посадових осіб;
верховенства права;
пріоритету та захисту прав людини;
зміцнення доброчесності у відносинах державного апарату і службовців усіх категорій з населенням;
системності;
взаємодії владних структур з інститутами суспільства і населенням;
удосконалення порядку та нормативного регулювання організації праці посадових осіб;
практичної спрямованості та радикальності заходів;
наукової обґрунтованості;
входження до міжнародної системи боротьби з корупцією та розвитку всебічного співробітництва з іноземними державами.
Діяльність щодо боротьби з корупцією має здійснюватись у таких напрямах:
запобігання соціальним передумовам корупції та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню корупційних діянь;
удосконалення законодавства про відповідальність за корупційні правопорушення;
контроль та нагляд за виконанням законодавства у сфері боротьби з корупцією;
активізація діяльності державних органів щодо виявлення, розслідування, розгляду фактів корупційних діянь, притягнення винних у їх вчиненні до відповідальності.
На сучасному етані національного розвитку корупція становить серйозну загрозу національній безпеці України та суспільній стабільності, створює масове порушення прав людини на працю та гідну винагороду за її наслідками, ліквідує рівність громадян перед законом у процесі здійснення приватизації, підриває демократичні інститути і свободу преси, скасовує принцип верховенства закону, гальмує соціальне орієнтовані ринкові трансформації.
Завдяки поширенню корупції значна частина національної економіки опинилася під контролем фінансових, промислових, енергетичних та політичних кланів і пов’язана злочинними зв’язками.
Корупція у вищих органах державної влади значною мірою позбавляє державу, суспільство і громадян України можливості тривкого і стабільного розвитку та добробуту.
У поєднанні з діяльністю регіональних і місцевих корупціонерів вона позбавляє населення можливості займатися чесним підприємництвом, організацією дрібного і середнього бізнесу на засадах чесної конкуренції, законності і прозорості, що призводить до наростання безробіття та бідності.
Найнебезпечніший прояв корупції полягає в прагненні конкуруючих між собою угруповань організованої злочинності і кланів підірвати демократичний характер виборчого процесу. Злочинні угруповання фінансують виборні кампанії, прагнучи повністю підпорядкувати собі законодавчі органи влади на рівні центру і регіонів.
Законодавча система, яка базується на принципі депутатської недоторканості, стимулює представників злочинних угруповань та економічних кланів до подальшого розширення свого представництва в парламенті України. За відсутності жорсткого державного і громадського контролю над фінансуванням виборних кампаній та відповідною звітністю це може стати реальністю.
Наслідком корупції в Україні вже стало падіння довіри народу до влади, а одночасно — посилення настроїв на користь прихильників відродження авторитаризму і тоталітаризму.
Особливістю українського варіанту корупції є прагнення лідерів відкритого і тіньового бізнесу зайняти депутатські крісла з метою незаконного лобіювання своїх егоїстичних інтересів та прийняття відповідних законів. Цим значною мірою зумовлена низька ефективність Закону України «Про боротьбу з корупцією», прийнятого 5 жовтня 1995 року.
Корумповані законодавці прагнуть до керівних посад в парламентських комітетах і комісіях, насамперед, в тих, що займаються проблемами ринкового регулювання, формування і розподілу бюджетних засобів, державних замовлень, розробкою правових актів і законів. Окремі члени парламенту використовують свої функціональні повноваження в комітетах і комісіях для створення законопроектів, розрахованих на зміцнення позицій тіньового бізнесу. Водночас вони гальмують прийняття дієвого антикорупційного законодавства, у тому числі у сфері оподаткування, банківської системи, страхування, цінних паперів, приватизації, боротьби з відмиванням грошей.
Негативний вплив парламентської корупції є особливо руйнівним, оскільки означена вище діяльність здійснюється від імені народу та задля захисту його інтересів.
Розрахунок робиться на те, щоб законодавство, вигідне корумпованим кланам і представникам тіньової економіки, набуло сталості. Провідні представники політичної думки в Україні та за її межами вже попереджають, що наслідком таких дій може стати новітня модель тоталітаризму, за якої функції державної влади візьмуть на себе кланові монополії.
Серед чисельних негативних наслідків цього явища в Україні слід виокремити розкол демократичних сил, рухів і партій, у якому зацікавлені злочинні формування, тіньовий бізнес і кланові структури. Вони прагнуть підпорядкувати собі функції держави, використовуючи, зокрема, неспроможність держави на перехідному етапі розвитку надати громадянам нормальне соціальне забезпечення.
Однією з критичних ознак системної корупції стали добре організовані і цілеспрямовані зусилля на позбавлення України вільної преси.
Організована злочинність проникла у регіональні і місцеві владні структури, підриваючи таку основу громадянського суспільства, як становлення незалежних від держави об’єднань громадськості.
Засоби масової інформації у центрі і на місцях значною мірою підпорядковані фінансовим і промисловим кланам, які в масовому порядку скуповують газети, радіо — і телевізійні канали. Як наслідок порушено принцип рівного доступу до засобів масової інформації.
Не менш руйнівними та водночас особливо помітними є економічні проблеми і наслідки корупції.
Українська держава та її громадяни найбільше потерпають від економічної шкоди, якої завдає їм корупція. Підприємці і бізнесмени, які працюють у великому бізнесі, вимушені витрачати мільйони доларів на підкуп посадових осіб. На рівні повсякденної корупції бажаючи відкрити свій бізнес підприємці страждають від «державного» рекету при самій спробі зареєструвати і проявити ділову активність.
Всі ці витрати лягають непомірним тягарем на плечі пересічних українських громадян, зокрема, тому, що так звані корупційні витрати ведуть до підвищення цін на товари і послуги.
Економічним наслідком корупції виступає подальша тінізація економіки, супроводжується зниженням податкових надходжень, а за тим і зниженням державних витрат на соціальні, екологічні, культурні програми.
Ефективність боротьби з корупцією у світі загалом, а в перехідних суспільствах особливо, не можна вважати взірцевою. Разом з тим, людство напрацювало чисельні і досить ефективні форми попередження і придушення цього суспільного зла, ключовим елементом серед яких є поступове скорочення владних повноважень власників тіньових капіталів та їх остаточне відмежування від влади. Влада і бізнес мусять бути розділені.
II. Соціальні передумови корупції.
Причини та умови корупційних діянь.
Корупція має історичні витоки та соціальні передумови. Чиновництво завжди супроводжувала ознака корупційності.
У країнах, що стали на шлях демократії, процеси утвердження особистих прав і свобод та запровадження демократичних засад забезпечували системі державного управління поступову відкритість. Тим самим була підірвана живильна основа всевладдя та корупційності чиновництва. Між тим жодна із соціально-політичних і економічних систем не має повного імунітету до корупції – змінюються лише її обсяги і прояви, а також її можливості, що визначається ставленням до неї держави і суспільства.
У період переходу нашої держави від тоталітарної до демократичної системи, орієнтованої на ринкову економіку, проявилися й інші передумови, що сприяють корупції. Серед них можна виділити передумови, властиві певною мірою країнам перехідного типу, та ті, що пов’язані з прорахунками та іншими недоліками у проведенні суспільних перетворень безпосередньо в Україні.
Корупція має історичні витоки та соціальні передумови. Чиновництво завжди супроводжувала ознака корупційності.
У країнах, що стали на шлях демократії, процеси утвердження особистих прав і свобод та запровадження демократичних засад забезпечували системі державного управління поступову відкритість. Тим самим була підірвана живильна основа всевладдя та корупційності чиновництва. Між тим жодна із соціально-політичних і економічних систем не має повного імунітету до корупції – змінюються лише її обсяги і прояви, а також її можливості, що визначається ставленням до неї держави і суспільства.
У період переходу нашої держави від тоталітарної до демократичної системи, орієнтованої на ринкову економіку, проявилися й інші передумови, що сприяють корупції. Серед них можна виділити передумови, властиві певною мірою країнам перехідного типу, та ті, що пов’язані з прорахунками та іншими недоліками у проведенні суспільних перетворень безпосередньо в Україні.
Передумови першої групи:
не своєчасне прийняття політичної та економічної стратегії формування нового суспільного ладу, недооцінка ролі державного регулювання у здійсненні цих перетворень, зокрема щодо діяльності управлінського апарату, значне послаблення державного контролю за його роботою;
активність легальних і прихованих політичних сил, які прагнуть відновлення колишнього ладу з його державно-управлінською системою та чинять опір запровадженню демократичних засад в усіх сферах суспільства, у тому числі в управлінні ним;
значні залишки старої командно-адміністративної системи у вигляді надмірно великого державного управлінського та іншого службово-обслуговуючого апарату з необґрунтовано широкими повноваженнями, зокрема розпорядчо-дозвільного змісту, переускладненим, забюрократизованим та неконтрольованим порядком задоволення нагальних потреб населення;
зміна форм власності, процеси приватизації та накопичення значних цінностей, що відбулися у перші роки незалежності здебільшого неофіційно або напівлегально, сприяли виникненню і зміцненню корпоративних угруповань і кланів, корупційних зв’язків, слугували прикладом наживи з використанням посади, відкривали можливість безболісної зміни службової діяльності на комерційну;
масова зміна законодавчих та інших правових норм, послаблення нагляду та контролю за їх виконанням;
активність легальних і прихованих політичних сил, які прагнуть відновлення колишнього ладу з його державно-управлінською системою та чинять опір запровадженню демократичних засад в усіх сферах суспільства, у тому числі в управлінні ним;
значні залишки старої командно-адміністративної системи у вигляді надмірно великого державного управлінського та іншого службово-обслуговуючого апарату з необґрунтовано широкими повноваженнями, зокрема розпорядчо-дозвільного змісту, переускладненим, забюрократизованим та неконтрольованим порядком задоволення нагальних потреб населення;
зміна форм власності, процеси приватизації та накопичення значних цінностей, що відбулися у перші роки незалежності здебільшого неофіційно або напівлегально, сприяли виникненню і зміцненню корпоративних угруповань і кланів, корупційних зв’язків, слугували прикладом наживи з використанням посади, відкривали можливість безболісної зміни службової діяльності на комерційну;
масова зміна законодавчих та інших правових норм, послаблення нагляду та контролю за їх виконанням;
Передумови другої групи:
декларативність багатьох реформаторських намірів та рішень влади, обмеженість, зволікання та непослідовність у проведенні реформ щодо демократизації управління суспільством, діяльності державного апарату, лібералізації економіки, підтримки підприємництва, малого і середнього бізнесу;
безперешкодне створення суб’єктів підприємницької діяльності на базі державного майна, переведення державної власності у приватну в інтересах окремих груп, тіньових структур, кланів;
криміналізація економічних та інших соціальних відносин внаслідок недосконалої грошової та податкової політики, що спричиняє тінізацію, бартеризацію, гальмує розвиток цивілізованого підприємництва, переорієнтовує його з виробничої спрямованості на торговельно-фінансову;
малоефективність правоохоронних та інших державних органів щодо притягнення винних у корупційних вчинках та інших незаконних операціях до відповідальності, що, крім інших негативних наслідків, стало для чиновництва стимулом безкарного вчинення корупційних діянь;
поширеність у суспільстві думки про корумпованість влади, її корупційні зв’язки і діяння.
рівної партнерської участі громадськості поряд з державними органами у розв’язанні суспільних проблем, одними з яких є впровадження доброчесності у відносинах з населенням та протидія корупції;
невизначеність, непослідовність і поверховість у проведенні антикорупційної політики, що породжує у службовців, схильних до корупційних діянь, впевненості безкарності;
відсутність державної ініціативи та необхідних організаційних зусиль щодо створення громадських формувань, незалежних недержавних структур для зростання активності населення у боротьбі з корупцією;
безперешкодне створення суб’єктів підприємницької діяльності на базі державного майна, переведення державної власності у приватну в інтересах окремих груп, тіньових структур, кланів;
криміналізація економічних та інших соціальних відносин внаслідок недосконалої грошової та податкової політики, що спричиняє тінізацію, бартеризацію, гальмує розвиток цивілізованого підприємництва, переорієнтовує його з виробничої спрямованості на торговельно-фінансову;
малоефективність правоохоронних та інших державних органів щодо притягнення винних у корупційних вчинках та інших незаконних операціях до відповідальності, що, крім інших негативних наслідків, стало для чиновництва стимулом безкарного вчинення корупційних діянь;
поширеність у суспільстві думки про корумпованість влади, її корупційні зв’язки і діяння.
рівної партнерської участі громадськості поряд з державними органами у розв’язанні суспільних проблем, одними з яких є впровадження доброчесності у відносинах з населенням та протидія корупції;
невизначеність, непослідовність і поверховість у проведенні антикорупційної політики, що породжує у службовців, схильних до корупційних діянь, впевненості безкарності;
відсутність державної ініціативи та необхідних організаційних зусиль щодо створення громадських формувань, незалежних недержавних структур для зростання активності населення у боротьбі з корупцією;
Економічні чинники:
відсутність сприятливого режиму діяльності підприємств та підприємців, особливо щодо сплати податків, відрахувань до бюджету, одержання державної підтримки, кредитів тощо;
відсутність прозорості у процесах роздержавлення власності, вирішеннях різних економічних та господарських питань, оцінках прибутків, обсягах податків, одержанні пільг, що створює умови їх вирішення за додаткову “винагороду” для службовця;
відсутність прозорості у процесах роздержавлення власності, вирішеннях різних економічних та господарських питань, оцінках прибутків, обсягах податків, одержанні пільг, що створює умови їх вирішення за додаткову “винагороду” для службовця;
Правові чинники:
недоліки законодавства, що має регулювати розв’язання політичних, економічних, соціальних, організаційно-управлінських проблем запобігання корупції та корупційних діянням, внаслідок чого правова база є недостатньою для ефективної протидії зловживанням чиновництва, зберігає його зверхність над населенням, надмірну закритість, не сприяє створенню чіткої системи контролю за діяльністю службовців, надійного адміністративно-правового захисту особи від свавілля державних органів та посадових осіб;
неврегульованість відповідальності за вчинення різних корупційних діянь, у тому числі з кваліфікуючими ознаками, інших правопорушень, що створюють сприятливі умови для корупції;
формальний характер чинної системи декларування доходів державних службовців;
пасивність та нецілеспрямованість правоохоронних органів щодо виконання правових вимог у виявленні корупційних діянь, викритті винних у їх вчиненні;
неврегульованість відповідальності за вчинення різних корупційних діянь, у тому числі з кваліфікуючими ознаками, інших правопорушень, що створюють сприятливі умови для корупції;
формальний характер чинної системи декларування доходів державних службовців;
пасивність та нецілеспрямованість правоохоронних органів щодо виконання правових вимог у виявленні корупційних діянь, викритті винних у їх вчиненні;
Організаційно-управлінські чинники:
відсутність чіткої регламентації діяльності державних службовців щодо процедури здійснення службових повноважень, прийняття рішень, видачі офіційних документів;
наявність у посадових осіб надто широких розпорядчо-дозвільних повноважень для прийняття рішень на свій розсуд, що дає їм можливість створювати зайві ускладнення, перебільшувати свою роль у вирішенні питань, пов’язаних із зверненнями громадян;
у кадровій політиці розповсюджені випадки заміщення посад службовців не на підставі їхніх ділових і моральних якостей, а через знайомство за колишньою роботою, особисту відданість, близькість політичних уподобань; відсутність порядку спеціальної перевірки, тестування на відповідність професійним та моральним якостям, періодичної ротації, однорівневого переміщення службовців; недодержання умов і формальне ставлення до проведення конкурсу на заміщення посад та атестації;
затягування правового та практичного вирішення питань про введення спеціальної перевірки осіб, які є кандидатами на посади державних службовців або працюють на таких посадах, запровадження більш чіткого порядку ведення їх особових (кадрових) справ;
Соціально-психологічні чинники:
відсутність у значної частини населення громадянської свідомості, зокрема усвідомлення нового становища особи у державі, що будується на демократичних засадах; поки що досить сильний вплив традиційних стереотипів стосовно переважання державних засобів та підпорядкованості їм громадських форм у впорядкуванні суспільних справ, у тому числі в організації протидії корупції;
поширення корисливої спрямованості у діяльності державних службовців щодо порушення закону, норм моралі, професійної честі;
професійна та моральна деформація частини керівників і посадових осіб, що займають відповідальні посади, яка виявляється у вчиненні або поблажливому ставленні до корупційних діянь, порушень службової етики;
несформованість у трудових колективах громадської думки щодо виявлених у них фактів корупційних діянь з метою запобігання надалі таким фактам.
Головними формами антикорупційної діяльності держав, які підтвердили свою ефективність в зарубіжних демократіях і до яких мають прагнути українські владні структури, могли б за певних умов стати:
• безкомпромісна воля вищого державного керівництва, демократичних політичних партій і рухів у поєднанні з повним розумінням з боку представників управлінських, політичних і економічних еліт необхідності рішучого наступу проти корупції для їх власних інтересів;
• передача владних повноважень від кланів до справді вибраних лідерів і колегіальних органів, яким реально довіряють виборці;
• прийняття і реалізація державної програми налагодження громадського і правового контролю над соціально-економічними процесами, фінансовими і товарними потоками;
• прозорість у прийнятті економічно значимих рішень державних установ і відомств;
• скасування системи ліцензування підприємництва;
• перегляд представництва урядовців у спільних підприємствах за участю державних капіталів і кредитів;
• налагодження жорсткого державного контролю за переходом урядовців на різні посади в комерційні структури;
• недопущення незаконних внесків у передвиборні кампанії та на інші політичні цілі;
• членство відповідних органів державного управління України в міжнародних організаціях по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю;
• виведення засобів масової інформації з-під тотального контролю фінансово-промислових кланів;
Однак вітчизняна і зарубіжна практика переконливо свідчить про низьку ймовірність такого революційного повороту в позиції і діяльності державних, економічних і політичних еліт. Отже ефективними поки що реалістичними формами попередження і долання корупції на ближчу перспективу є організовані зусилля громадських організацій, здатні спонукати державне керівництво і парламент України до прийняття і реалізації заходів, означених вище.
III. Заходи по боротьбі з корупцією:
Керуючись вимогами Законів України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року №2460-XII, «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» від 19 червня 2003 року №975-IV та власного Статуту Комітет з метою захисту конституційних прав громадян, протидії корупції в органах державної влади, правоохоронних органах, прокуратурі, судах та підвищення прозорості в їх діяльності до конкретних своїх планів, намірів і щоденних зусиль відносить:
• мобілізація волі громадян, відображеної в діяльності неурядових організацій, здатних взяти на себе великий ризик, якого вимагає дієва боротьба з корупцією і організованою злочинністю, адже вони стали однією з базових причин масового зубожіння українського народу;
• роз’яснення важливості участі громадських організацій і населення у подоланні корупції;
• залучення до загальнонаціонального антикорупційного руху об’єднань громадськості в центрі і в регіонах, готових діяти на засадах і принципах демократії і гуманізму;
• організація і проведення загальнонаціональних акцій, спрямованих на сприйняття боротьби з корупцією більшістю населення України базовим пріоритетом держави, владних інститутів у центрі і в регіонах, політичних партій і рухів, всіх недержавних об’єднань громадян вийти на стабільний економічний розвиток та подолати бідність;
• заснування широкої коаліції прихильників реформи політичної системи України на засадах демократичності і прозорості у складі представників бізнесу усіх форм власності;
• приєднання до міжнародних домовленостей у сфері боротьби з корупцією, співробітництво на міжнародному і міждержавному рівні;
• ініціювання та участь у розробці цілісних наукових програм попередження і викорінення корупції з об’єднанням відповідних зусиль українських і зарубіжних фахівців;
• активна участь у міжнародних конференціях та інших заходах з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю;
• підтримка регіональних, місцевих і приватних ініціатив щодо боротьби з корупцією;
• публічне звітування правоохоронних органів про антикорупційні заходи і дії, а також матеріальне та інше стимулювання співробітників, які при цьому особливо проявили себе. Розширення міжнародних зв’язків відповідних служб на засадах міжнародних домовленостей про боротьбу з корупцією;
• сприяння прийняттю «Кодекса поведінки державного службовця», створення спільної державно-громадської структури для контроля за виконанням його положень;
• добиватись прозорості, демократичності і зрозумілості системи державного оподаткування;
• цілеспрямоване використання аудиторських процедур щодо державного сектора економіки і державної служби;
• прозорість державних закупок і проведення тендерів;
• втілення в практику механізмів підтримки державних службовців і підприємців, які стають об’єктами несправедливих звинувачень у корупції;
• запровадження справедливої системи оплати праці та преміювання співробітників державних структур, якщо такі співробітники демонструють зразки чесності і непідкупності або позитивно проявляють себе у попередженні корупції та боротьбі з нею;
• обмеження участі чиновників в офіційних заходах, які можуть бути використані у власних фінансових інтересах;
• максимальна гласність щодо матеріального становища державних керівників і законодавців;
• абсолютні гарантії особистої безпеки та недопущення розголосу про посадовців, які дають відомості про корупційні дії;
• ініціювання і сприяння парламентському затвердженню системи законів, що забезпечували б свободу інформації, підтримку незалежних засобів масової інформації та журналістів, які розслідують і висвітлюють проблеми корупції;
• тісне співробітництво Комітету в межах зарубіжних антикорупційних програм за участю України, а також налагодження координації, взаємодії і членства як громадського об’єднання у відповідних міжнародних формуваннях;
• розробка пропозицій і практичне сприяння становленню сучасних демократичних методів регулювання міжнародних ринків;
• підтримка прийняття Україною міжнародних стандартів корпоративного управління як дієвого засобу захисту прав акціонерів, недопущення фінансових зловживань, підвищення відповідальності управлінських структур тощо;
IV. Виключні завдання комітету.
Враховуючи те, що Комітет являється суб’єктом системи цивільного контролю (ст.6 Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» від 19 червня 2003 року №975- IV.) він має забезпечувати:
• спрямування правоохоронної діяльності з метою становлення і розвитку громадського суспільства та зміцнення конституційного правопорядку в державі, посилення і боротьби з корупцією в цих структурах;
• дотримання законності в діяльності правоохоронних органах держави;
• створення умов, які унеможливлюють використання правоохоронних органів для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності, а також в інтересах окремих осіб, політичних партій, громадських організацій;
• захист законних інтересів громадян України, які перебувають на службі в правоохоронних органах, осіб звільнених і членів їхніх сімей;
• урахування громадської думки, пропозицій громадян та громадських організацій при обговоренні й ухваленні рішень з питань діяльності правоохоронних органів та посадових осіб у сфері національної безпеки, зміцнення громадського порядку і законності;
• використання за цільовим і функціональним призначенням державного майна, переданого в управління правоохоронним органам;
• своєчасне, повне і достовірне інформування органів державної влади та суспільства про діяльність правоохоронних органів, забезпечення її відповідності вимогам Конституції і законів України, нормам міжнародного права, реальній криміногенній обстановці, завданням забезпечення надійної безпеки держави, зміцнення громадського порядку;
• можливість через суб’єктів права законодавчої ініціативи виступати із ініціативами в галузі правоохоронної діяльності, соціального захисту співробітників цих органів, пенсіонерів та членів їхніх сімей;
• свою участь в громадському моніторингу стану поширення корупційних діянь у політичній, економічній і соціальній сферах на загальнодержавному та місцевому рівнях.
наявність у посадових осіб надто широких розпорядчо-дозвільних повноважень для прийняття рішень на свій розсуд, що дає їм можливість створювати зайві ускладнення, перебільшувати свою роль у вирішенні питань, пов’язаних із зверненнями громадян;
у кадровій політиці розповсюджені випадки заміщення посад службовців не на підставі їхніх ділових і моральних якостей, а через знайомство за колишньою роботою, особисту відданість, близькість політичних уподобань; відсутність порядку спеціальної перевірки, тестування на відповідність професійним та моральним якостям, періодичної ротації, однорівневого переміщення службовців; недодержання умов і формальне ставлення до проведення конкурсу на заміщення посад та атестації;
затягування правового та практичного вирішення питань про введення спеціальної перевірки осіб, які є кандидатами на посади державних службовців або працюють на таких посадах, запровадження більш чіткого порядку ведення їх особових (кадрових) справ;
Соціально-психологічні чинники:
відсутність у значної частини населення громадянської свідомості, зокрема усвідомлення нового становища особи у державі, що будується на демократичних засадах; поки що досить сильний вплив традиційних стереотипів стосовно переважання державних засобів та підпорядкованості їм громадських форм у впорядкуванні суспільних справ, у тому числі в організації протидії корупції;
поширення корисливої спрямованості у діяльності державних службовців щодо порушення закону, норм моралі, професійної честі;
професійна та моральна деформація частини керівників і посадових осіб, що займають відповідальні посади, яка виявляється у вчиненні або поблажливому ставленні до корупційних діянь, порушень службової етики;
несформованість у трудових колективах громадської думки щодо виявлених у них фактів корупційних діянь з метою запобігання надалі таким фактам.
Головними формами антикорупційної діяльності держав, які підтвердили свою ефективність в зарубіжних демократіях і до яких мають прагнути українські владні структури, могли б за певних умов стати:
• безкомпромісна воля вищого державного керівництва, демократичних політичних партій і рухів у поєднанні з повним розумінням з боку представників управлінських, політичних і економічних еліт необхідності рішучого наступу проти корупції для їх власних інтересів;
• передача владних повноважень від кланів до справді вибраних лідерів і колегіальних органів, яким реально довіряють виборці;
• прийняття і реалізація державної програми налагодження громадського і правового контролю над соціально-економічними процесами, фінансовими і товарними потоками;
• прозорість у прийнятті економічно значимих рішень державних установ і відомств;
• скасування системи ліцензування підприємництва;
• перегляд представництва урядовців у спільних підприємствах за участю державних капіталів і кредитів;
• налагодження жорсткого державного контролю за переходом урядовців на різні посади в комерційні структури;
• недопущення незаконних внесків у передвиборні кампанії та на інші політичні цілі;
• членство відповідних органів державного управління України в міжнародних організаціях по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю;
• виведення засобів масової інформації з-під тотального контролю фінансово-промислових кланів;
Однак вітчизняна і зарубіжна практика переконливо свідчить про низьку ймовірність такого революційного повороту в позиції і діяльності державних, економічних і політичних еліт. Отже ефективними поки що реалістичними формами попередження і долання корупції на ближчу перспективу є організовані зусилля громадських організацій, здатні спонукати державне керівництво і парламент України до прийняття і реалізації заходів, означених вище.
III. Заходи по боротьбі з корупцією:
Керуючись вимогами Законів України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року №2460-XII, «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» від 19 червня 2003 року №975-IV та власного Статуту Комітет з метою захисту конституційних прав громадян, протидії корупції в органах державної влади, правоохоронних органах, прокуратурі, судах та підвищення прозорості в їх діяльності до конкретних своїх планів, намірів і щоденних зусиль відносить:
• мобілізація волі громадян, відображеної в діяльності неурядових організацій, здатних взяти на себе великий ризик, якого вимагає дієва боротьба з корупцією і організованою злочинністю, адже вони стали однією з базових причин масового зубожіння українського народу;
• роз’яснення важливості участі громадських організацій і населення у подоланні корупції;
• залучення до загальнонаціонального антикорупційного руху об’єднань громадськості в центрі і в регіонах, готових діяти на засадах і принципах демократії і гуманізму;
• організація і проведення загальнонаціональних акцій, спрямованих на сприйняття боротьби з корупцією більшістю населення України базовим пріоритетом держави, владних інститутів у центрі і в регіонах, політичних партій і рухів, всіх недержавних об’єднань громадян вийти на стабільний економічний розвиток та подолати бідність;
• заснування широкої коаліції прихильників реформи політичної системи України на засадах демократичності і прозорості у складі представників бізнесу усіх форм власності;
• приєднання до міжнародних домовленостей у сфері боротьби з корупцією, співробітництво на міжнародному і міждержавному рівні;
• ініціювання та участь у розробці цілісних наукових програм попередження і викорінення корупції з об’єднанням відповідних зусиль українських і зарубіжних фахівців;
• активна участь у міжнародних конференціях та інших заходах з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю;
• підтримка регіональних, місцевих і приватних ініціатив щодо боротьби з корупцією;
• публічне звітування правоохоронних органів про антикорупційні заходи і дії, а також матеріальне та інше стимулювання співробітників, які при цьому особливо проявили себе. Розширення міжнародних зв’язків відповідних служб на засадах міжнародних домовленостей про боротьбу з корупцією;
• сприяння прийняттю «Кодекса поведінки державного службовця», створення спільної державно-громадської структури для контроля за виконанням його положень;
• добиватись прозорості, демократичності і зрозумілості системи державного оподаткування;
• цілеспрямоване використання аудиторських процедур щодо державного сектора економіки і державної служби;
• прозорість державних закупок і проведення тендерів;
• втілення в практику механізмів підтримки державних службовців і підприємців, які стають об’єктами несправедливих звинувачень у корупції;
• запровадження справедливої системи оплати праці та преміювання співробітників державних структур, якщо такі співробітники демонструють зразки чесності і непідкупності або позитивно проявляють себе у попередженні корупції та боротьбі з нею;
• обмеження участі чиновників в офіційних заходах, які можуть бути використані у власних фінансових інтересах;
• максимальна гласність щодо матеріального становища державних керівників і законодавців;
• абсолютні гарантії особистої безпеки та недопущення розголосу про посадовців, які дають відомості про корупційні дії;
• ініціювання і сприяння парламентському затвердженню системи законів, що забезпечували б свободу інформації, підтримку незалежних засобів масової інформації та журналістів, які розслідують і висвітлюють проблеми корупції;
• тісне співробітництво Комітету в межах зарубіжних антикорупційних програм за участю України, а також налагодження координації, взаємодії і членства як громадського об’єднання у відповідних міжнародних формуваннях;
• розробка пропозицій і практичне сприяння становленню сучасних демократичних методів регулювання міжнародних ринків;
• підтримка прийняття Україною міжнародних стандартів корпоративного управління як дієвого засобу захисту прав акціонерів, недопущення фінансових зловживань, підвищення відповідальності управлінських структур тощо;
IV. Виключні завдання комітету.
Враховуючи те, що Комітет являється суб’єктом системи цивільного контролю (ст.6 Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» від 19 червня 2003 року №975- IV.) він має забезпечувати:
• спрямування правоохоронної діяльності з метою становлення і розвитку громадського суспільства та зміцнення конституційного правопорядку в державі, посилення і боротьби з корупцією в цих структурах;
• дотримання законності в діяльності правоохоронних органах держави;
• створення умов, які унеможливлюють використання правоохоронних органів для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності, а також в інтересах окремих осіб, політичних партій, громадських організацій;
• захист законних інтересів громадян України, які перебувають на службі в правоохоронних органах, осіб звільнених і членів їхніх сімей;
• урахування громадської думки, пропозицій громадян та громадських організацій при обговоренні й ухваленні рішень з питань діяльності правоохоронних органів та посадових осіб у сфері національної безпеки, зміцнення громадського порядку і законності;
• використання за цільовим і функціональним призначенням державного майна, переданого в управління правоохоронним органам;
• своєчасне, повне і достовірне інформування органів державної влади та суспільства про діяльність правоохоронних органів, забезпечення її відповідності вимогам Конституції і законів України, нормам міжнародного права, реальній криміногенній обстановці, завданням забезпечення надійної безпеки держави, зміцнення громадського порядку;
• можливість через суб’єктів права законодавчої ініціативи виступати із ініціативами в галузі правоохоронної діяльності, соціального захисту співробітників цих органів, пенсіонерів та членів їхніх сімей;
• свою участь в громадському моніторингу стану поширення корупційних діянь у політичній, економічній і соціальній сферах на загальнодержавному та місцевому рівнях.
версія для друку
Українська
English
