ВГО Комітет по боротьбі з корупцією

Сьогоднішня життєва ситуація, що склалася в Україні, м’яко кажучи, бажає стати кращою, якщо взагалі не назвати її просто жахливою. Не секрет, що вже давно, модним стало для наших чиновників списувати весь цей безлад, який коїться в державі, на світову фінансову кризу. Люди вже звикли до того, що слова влади, давно втратили свою силу, а їхні обіцянки так і залишились обіцянками, натомість народ й надалі залишається зі своїми проблемами на одинці. Із наведеного складається враження, що прохання про допомогу та прагнення краще жити, відчувати себе соціально захищеним, в нашій державі вважається тяжким злочином. Український народ зневірився і не хоче вірити, бо має страх бути знову обманутим. Думаю, влада повинна негайно поміняти свою думку та всерйоз задуматись над своїми вчинками.

З цього приводу до Комітету по боротьбі з корупцією надходить величезна кількість листів і всі пишуть одне і теж, прохання про допомогу, пишуть бо знають, що саме в Комітеті, їх голос буде почуто. І в котрий раз не помилилися так як не помилялись і раніше. Цього разу до нас прийшло дуже багато листів із Західної України, а саме із Косівського району Івано-Франківської області. Пишуть кожен про наболіле. Комусь не виплачують пенсії, хтось не отримує заробітної плати, діти, через корупцію у вищих вузах, не можуть здобути освіту, а де з кого вимагають чиновники хабара.

Не зважаючи на жорсткий графік роботи Комітету, ми знайшли час на поїздку в регіон, аби в усьому переконатись особисто. 10 жовтня 2009 року ми прибули до смт. Яблунів, розташованому у мальовничій гірській місцевості гуцульського краю, що на Івано-Франківщині. Жителі гуцульського краю зустріли нас дуже гостинно, хлібом-сіллю, та з усмішками на обличчі. На перший погляд, від позитивних вражень отриманих під-час спілкування із мешканцями та краси природи гірського краю, все здається просто чудовим. Від оптимізму, що присутній у людей складається враження, що в них не має ніяких проблем і все навіть занадто дуже добре. Пізніше в розмові із нами, люди почали розповідати, що ж насправді відбувається у їхньому краю.

Ще зовсім недавно вся Україна стежила за ситуацією з джерел ЗМІ, про повінь на Західній Україні. Всі пам’ятають та із жахом згадують час, коли на всіх телеканалах показували кадри, як повінь руйнувала життя багатьох людей, а деяких навіть позбавила життя. Ці страшні кадри, коли в річках плавала худоба, будинки, автомобілі та все те, що траплялося на шляху руйнівних річок, схвилювали не тільки Україну але й весь світ. Від великої кількості опадів, вода була такою, що нищила все на своєму шляху: дамби, мости, розмила майже всі головні дороги.

Пройшло вже більше року і країна потроху оговталась. Почала забувати про страх, що панував не тільки на заході, але і по всій Україні, бо такої повені, давно не пам’ятають. Забути те, що пережите бажають і мешканці регіону, що опинився в епіцентрі подій, та не можуть по одній простій причині.

Поглянувши навкруги мимоволі починаєш розуміти чому, адже все нагадує про це, а саме: розбиті мости і дамби так і залишились розбитими, дороги розмитими, а обіцянки влади, тільки обіцянками. В розмові із мешканцями нам було запропоновано переконатись у всьому особисто. Ми взяли фотоапарат, сіли в автівку до місцевого жителя і вирушили в подорож. Вона тривала не довго, лишень, якихось півтори години, проїхавши аж 20 кілометрів. Маршрут пролягав із смт. Яблунів до села Космач, яке було засноване ще в 1412 році і налічує близько десяти тисяч жителів.

Із давніх давен село відоме, як батьківщина відомого гуцульського опришка Олекси Довбуша, відоме своєю культурою, звичаями, які збереглися з дня заснування села и по цей час. По дорозі, яка була вщент розбита, а місцями і розмита, ми нарахували п’ять мостів. Від побаченого, просто були шоковані і не могли повірити навіть в те, що бачимо. Через кожен кілометр дороги картина ставала все більш обіцяючою: чим кращий краєвид, тим гірша дорога, чим вища скеля, тим аварійніший міст, або його взагалі немає, а де найкрутіший поворот - то найвужча дорога. Від побаченого на душі стає трохи моторошно і не спокійно, коли починаєш усвідомлювати всю суть проблеми.

Після побаченого одразу постає, як мінімум декілька запитань, ключове з яких, як же тоді влада посміла виступити на всю Україну із заявою про те, що наслідки повені повністю подолано, мости збудовані, а дороги відбудовані. Одразу починаєш розуміти, як треба не любити свою державу, щоб піти на такий страшний злочин проти всього українського народу.

Люди зізнаються, що змушені кожен день ходити в резинових чоботах і навіть в неділю коли ідуть до церкви, для того, аби безпечно перейти річку на інший берег. Побоюються і за своїх дітей, які кожен день повинні ходити до школи. А що буде весною, коли рівень води почне різко зростати, місцеві жителі, бояться навіть думати. Натомість просили дати їм відповідь на одне просте запитання. Хто захистить їх та їхніх дітей.

Складається враження, що в даному випадку цей край врятує відомий вислів: „Краса врятує світ”. І це не просто слова, адже природа тут дійсно казкова. Цей край давно міг би стати відомим курортним містечком, що дало б змогу розвиватися й надалі, але ситуація, яка склалася на автодорогах лякає не тільки туристів, але і самих мешканців району. Доречі: хочу наголосити, що сюди неодноразово приїжджали і продовжують приїжджати відомі політики та представники уряду, які як звично багато говорять, а нічого не роблять.

В розмові з громадою, кожен висловив свою думку, запропонував своє рішення про вихід із даної ситуації. Розповідаючи про свої проблеми, вони щиро вірять, що ми їхня остання надія і спасіння.

Після такої довіри від громадськості вже ні в кого не виникне сумніву, що Комітет по боротьбі з корупцією завжди був, є, і буде стояти на захисті державних інтересів та пересічних громадян України.

Бували там й Президент України Віктор Ющенко й Прем’єр Міністр України Юлія Тимошенко, однак, а віз й нині там. Якщо не може Ющенко й не робить Тимошенко, то Карпати ждуть Януковича, бо він може і робить!

23 жовтня 2009 р.